Місяць: Січень 2019

Робота під час адаптаційного періоду учнів І курсу

Рекомендації класним керівникам, майстрам виробничого навчання та вихователям

щодо роботи під час адаптаційного періоду в групах І курсу

 

Одна з істотних проблем, від вирішення якої залежить результативність ліцеїста в його просуванні до успіху, – адаптація вчорашнього учня загальноосвітньої школи до нових умов життєдіяльності, пропонованих у ліцеї.

На сучасному етапі теорія і практика освіти спрямовані на особистісно орієнтовані моделі освіти, на забезпечення успішного розвитку особистості. У зв’язку з цим проблему адаптації учнів до умов навчання і проживання в ліцеї можна назвати насущною і нею потрібно керувати, використовуючи методи виміру, регулювання і контролю.

Для того, щоб зберегти і розвинути адаптаційний потенціал особистості ліцеїста, максимально пристосувати освітній простір ліцею до учнівських потреб, слід:

  • Створити умови для самодіагностики і самопізнання індивідуально особистісних особливостей всіх учасників педагогічної взаємодії (учнів та педагогів).
  • Навчити ліцеїстів виробляти і усвідомлювати власні цінності і цілі.
  • Навчити ліцеїстів транслювати (передавати іншим) власні цілі, узгоджувати свої цілі з іншими, а також створити умови для їх реалізації.
  • Навчити нести особисту відповідальність за результати свого розвитку й освіти.
  • Створити поле можливостей для само актуалізації і розширення досвіду самореалізації.

Критерії досягнення мети процесу адаптації:

  • Задоволеність діяльністю навчального закладу (у тому числі якістю освіти і виховання) батьків, учнів, громадськості.
  • Збереження фізичного і психічного здоров’я учнів.
  • Соціально-психологічна адаптація до умов навчання і проживання.
  • Включеність учнів у різні види діяльності (пізнавальної, спортивної, соціальної, трудової, естетичної).

Виділяють два рівні адаптації: первинну і вторинну. Первинна – до нових умов проживання (нові педагоги і їхні функціональні обов’язки, проживання в гуртожитку, режимні моменти тощо). Вторинна – адаптація до нових умов освіти – професійне становлення ліцеїста, ціннісне ставлення до самого себе і до тих цінностей, які засвоюються і прищеплюються в цілісному педагогічному процесі.

Структура адаптації:

1. Психофізіологічна адаптація – процес засвоєння всіх умов, необхідних ліцеїстові в процесі навчання.

Об’єктивний показник: ступінь стомлюваності.

Суб’єктивний показник: оцінка самопочуття, умов навчання.

2. Соціально-психологічна адаптація – включення ліцеїста в систему взаємин колективу ліцею і групи з їхніми традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. В результаті такої адаптації ліцеїст вчиться користуватися різноплановою інформацією і будувати свої взаємини.

Об’єктивний показник: участь у житті колективу, власна соціально-психологічна позиція.

Суб’єктивний показник: оцінка ліцеїстом своїх стосунків з колективом групи, педагогами.

3. Навчальна адаптація виражається в досягненні певного рівня загально навчальних умінь і навичок, у формуванні необхідних якостей особистості, у розвитку стійкого позитивного ставлення до навчання.

Об’єктивний показник: відповідність рівня розвитку особистості вимогам до ліцеїста, його портретові.

Суб’єктивний показник: ставлення до навчання, майбутньої професії, оцінка перспектив навчання.

У процесі адаптації до нового педагогічного простору ліцеїсти проходять три етапи:

І етап – знайомство з інформацією про нову життєву ситуацію в цілому, про нові критерії оцінки різних дій, про еталони і норми поведінки (інформаційний).

ІІ етап – переорієнтація, визначення головних елементів системи цінностей і узгодження їх з колишніми установками (мотиваційний).

ІІІ етап – ідентифікація себе з новою соціальною групою, пристосування до середовища і, одночасно, перетворення цього середовища.

Фактори, які показують результати адаптації учнів до умов навчання і проживання в ліцеї:

  • Єдність педагогічних вимог до оцінки навчальної праці ліцеїстів і результатів особистісного росту.
  • Скоординована діяльність педагогічного колективу.
  • Забезпечення ліцеїстам позиції суб’єкта власного навчання і розвитку.
  • Сприятливий психологічний клімат у колективі групи і ліцею в цілому.
  • Система диференційованої та індивідуальної роботи викладачів-предметників, класних керівників, майстрів виробничого навчання, вихователів, психолога, соціального педагога, батьків з компенсації суб’єктивних та об’єктивних факторів, які перешкоджають адаптації учнів.

У числі об’єктивних та суб’єктивних факторів, що перешкоджають адаптації, виділені:

  • Новий навчальний заклад, нові педагоги, новий учнівський колектив.
  • Нові вимоги до особистості учня в урочній і позаурочній діяльності.
  • Відсутність батьків і родини протягом усього навчального тижня.
  • Особистісні особливості учнів: акцентуація характеру, високий рівень тривожності, слабко розвинені навички спілкування або самообслуговування тощо.
  • Розбіжність індивідуальних цінностей учня з цінностями ліцею.
  • Особливості сімейного виховання.
  • Недостатня психологічна готовність учня до нових вимог навчання.
  • Недостатня психологічна готовність педагога до роботи в ліцеї.

Система роботи з підвищення рівня адаптації учнів до умов ліцею припускає взаємодію:

1. Психолога:

  • Підвищення психологічної культури педагогів з метою формування психологічної готовності до роботи в умовах ліцею.
  • Діагностика індивідуально-психологічних особливостей особистості всіх учасників психологічної взаємодії.
  • Вироблення рекомендацій щодо учасників навчально-виховного процесу.

2.Класного керівника, майстра в/н, вихователя:

  • Організація діяльності учнівського колективу, організація процесу навчання і проживання, створення для учнів ситуації успіху і позитивного самоствердження.
  • Створення умов для соціально-психологічної адаптації тих учнів, у яких виникають труднощі при спілкуванні.
  • Залучення батьків до життєдіяльності ліцею, групи, узгодження цінностей родини і ліцею.
  • Залучення учнів до життя ліцею і групи, узгодження цінностей учнів та ліцею.

3. Викладачів:

  • Виховання потреби у самоосвіті з метою компенсації наслідків зміни умов навчання.
  • Конструктивне створення ситуації успіху в урочній діяльності учнем, у якого виникають труднощі адаптації до умов навчання у зв’язку з індивідуально-типологічними властивостями особистості.
  • Вивчення навчального і соціального досвіду учня з метою узгодження вимог, висунутих до нього, і оцінки результатів його діяльності.

4. Батьків:

  • Підвищення власної відповідальності за реалізацію стратегії освіти і розвитку своєї дитини.

Неодмінною частиною роботи класних керівників, майстрів виробничого навчання та вихователів, які працюють з групами І курсу, є організація діяльності учнів, що включає їх різноманітні взаємини з людьми і навколишнім світом. Організація учнів, а також колективу передбачає знання психолого-педагогічних особливостей як окремого учня так, так і групи загалом. Вивчення документації дозволяє зробити висновки про особистісні особливості учня, його інтересів та ін.

Методи, які використовуються для знайомства з групою можна поділити на дві групи:

  1. Методи констатування, в результаті застосування яких педагог отримує загальну інформацію про взаємини в групі; наявність, рівень розвитку або відсутність тих чи інших якостей в окремих учнів групи; визначити певний рівень вихованості і на підставі цього може будувати навчально-виховний процес.
  2. Методи формування, за допомогою яких педагог, змінивши умови і методику, сприяє налагодженню взаємин між учнями, впливає на перебіг навчально-виховного процесу, підвищуючи його ефективність.

До методів першої групи належать: вивчення особистих справ; спостереження, анкетування, інтерв’ю, твори на задану тему, вивчення продуктів діяльності, соціометрія, тестування, спільні справи тощо.

Спостереження – метод, за допомогою якого педагог, будучи безпосереднім учасником навчально-виховного процесу, аналізує явища, які його цікавлять, за природних умов.

Бесіда як метод питань-відповідей використовується педагогом з метою виявлення понять і уявлень учнів, їхнього ставлення до явищ навколишнього світу. Безумовно, для досягнення необхідного результату класний керівник та майстер виробничого навчання повинні чітко визначити мету бесіди, правильно сформулювати питання, скласти логічну програму її протікання, продумати технічні прийоми (голос, міміку, жести), місце і час проведення такої бесіди, вибрати найбільш відповідні умови.

Анкети й опитувальники використовуються зазвичай для отримання суджень з тих чи інших проблем. Цей метод може дати педагогові цінну інформацію лише в разі належного формулювання питань, психологічної підготовки, докладного інструктажу, ретельного аналізу та опрацювання результатів.

Інтерв’ю – метод індивідуальних бесід за чітко складеним заздалегідь запитальником для виявлення учнівської думки, їх ставлення до певного об’єкта навколишнього світу. Інтерв’ю може проводитись у письмовій та усній формах.

Твори на задану тему передбачають виявлення педагогом особливостей взаємин у групі, інтереси учнів тощо. Подібні твори можуть бути різні за формою. Наприклад, твір на тему: «Що мене радує і засмучує в нашій групі?» передбачає вільні міркування учнів. Твір із заданим початком передбачає опис певної ситуації, що спонукає учнів до роздумів та висловлення власної думки, свого ставлення та розуміння описаного явища, вибору власної поведінки у такій життєвій ситуації. Можливі написання творів у вигляді листів, які починаються словами: «Я подумав і вирішив, що непогано було б у нашій групі…», «У нашій групі добре (погано) тому, що…»

Методика недописаних речень може бути використана під час вивчення особистісних особливостей учня. Наприклад:

  • Якби я був на місці викладача (майстра виробничого навчання), то я б…
  • Мені здається, що мої товариші в групі…
  • Коли в моїй присутності несправедливо обходяться з людиною, я…

Соціометрія дозволяє визначити характер міжособистісних взаємин у колективі групи, становище кожного учня в ньому і на цій підставі накреслити шляхи подальшого згуртування колективу, побудови системи самоврядування.

В роботі з учнем важливі три умови:

1)    емпатія;

2)    позитивне ставлення до нього;

3)    щирість і природність у спілкуванні.

У згуртуванні учнівського колективу допомагають години спілкування та спільні справи. Підлітковий вік відзначається підвищеною активністю, невтомністю у прикладанні сил, різноманітністю занять, схильністю до зміни видів діяльності. Саме ця особистісна характеристика свідчить про міру активності учня, його «включеність» у багатогранне життя ліцею, а також про її значущість для нього.

Велику увагу слід приділяти індивідуальності кожного учня. Ігноруючи індивідуальність, не можна створити можливості для розвитку і закріплення творчого потенціалу. Включення «ізольованих» у спільну діяльність групи, коректне забезпечення їхньої успішності дає можливість дитині відчути себе впевненіше, а одногрупникам помітити його позитивні сторони. «Знедоленим» необхідно допомогти розібратися в собі, зрозуміти, які якості особистості не приймаються одногрупниками і як з цим можна справитись.

Особливо слід враховувати особливості типу нервової діяльності (темперамент). Меланхоліки мають потребу у великій кількості світла і тепла, тому в кабінеті слід намагатися посадити їх за парти біля вікна. Ні в якому разі в їхній присутності не можна виявляти запальність, тому що це приводить їх у стан шоку. Ефективна розмова «по душах», позитивна налаштованість, підтримка. Сангвінікам необхідні умови для спокійної розміреної роботи. Холерикам частіше довіряється виконання організаторських і господарських доручень, прохання носять відтінок визнання сили: «Адже на тебе можна покластися, ти це вмієш».

У роботі з учнями слід враховувати і тип акцентуації характеру. Наприклад, підлітки з демонстративним типом акцентуації характеру вимагають до себе постійної уваги. Їм треба створювати умови для прояву ініціативи, заохочувати розвиток соціально схвалювальних якостей особистості. Учні з сенситивним типом акцентуації характеру побоюються публічних виступів. Їх залучають до занять за інтересами, особливо оберігають від травматичних ситуацій. Учням з тривожно-педантичним типом акцентуації небажано давати доручення, які вимагають рішучості, ініціативності і т.п. Таким чином індивідуальна робота з кожним учнем, облік його здібностей забезпечують особливу увагу до кожної особистості, створюють оптимальні умови для подальшого розвитку.

Одним з дієвих способів організації життя учнівського колективу є самоврядування. Воно сприяє виробленню в учнів почуття господарів, умінню співробітничати на принципах рівності, гласності, демократизму, позитивно впливає на формування в учнів моральних якостей, що виробляються в процесі спільної діяльності, і які неможливо виробити за допомогою лише словесних впливів.

2д 2а 2в 2г

               Практичний психолог  Л.М.Соломенцева

 

Updated: 27.05.2020 — 15:10